7 клас, українська література. урок 13.05.2020

А. Малишко, "Чому, сказати й сам не знаю". Патріотичні почуття, найвищі духовні цінності у поезіях А. Малишка

Наш сьогоднішній урок - урок нової зустрічі з пісенною творчістю поета - лірика А.Малишка, який прожив своє життя під девізом: «Я серце й душу в пісню переллю». Справедливо твердять, що цей поет – поет лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим.

Мабуть, немає більшої радості для поета і композитора, як почути свою пісню з уст народу. Іноді варто написати один твір, який знайде свою дорогу до людського серця - і цього уже досить, щоб пізнати безсмертя. Але, як правило, талановита людина має щедру, відкриту душу, величезне любляче серце. До таких людей, як кажуть, з великої літери, належить  Андрій Малишко, до пісенної спадщини якого спробуємо сьогодні долучитися і ми.

Упродовж усього життя і завжди з великим бажанням він працював як пісняр. Ніжною блакитною стрічкою вплелася Малишкова пісня у розмаїття пісень українського народу.

«Народження людини, - говорив Малишко, - пов’язане з піснею. Перше кохання дівчини, щастя любові і гірка розлука - в пісні. Шахтар і сталевар, воїн і політик, філософ і митець, лікар і вчитель свої радості, болі, надії, всю душу вливають в пісні. Воїн, ідучи в похід, бере три речі: зброю, хліб і пісню. Зброя для боїв, хліб для життя, пісня, як душа Батьківщини».

Кожна з пісень Малишка - Дивовижна перлина, яка з часом не втратила своєї актуальності. Цікава історія і у пісні « Стежина», музику до якої було створено через декілька років після смерті Андрія Малишка.

Платону Майбороді замовили написати музику до художнього фільму «Абітурієнтка». Ось тоді і згадав композитор про вірш Малишка «Чому, сказати, сам не знаю». Цікаво, що поет цей твір подарував своєму другу Майбороді, а той написав до неї чудову мелодію, дав назву новій пісні «Стежина».

Йшов 1969 рік, поет дуже захворів. І найбільшим проханням тоді було принести до лікарні цвіт яблуні. За дев’ять днів до смерті поет залишив уявно лікарняну палату і полинув до сільської хати, став босоніж на стежину і вийняв зі свого серця слова цієї пісні. Саме вона стала його лебединою піснею. Поет пішов із життя, але не з серця людського.

 Перегляньте відео:

https://www.youtube.com/watch?v=f6-5VszLvPs&feature=youtu.be

Занотуйте у зошити і запам'ятайте:

Тема: згадування поета про стежину в рідному краю, до рідної домівки.

Ідея: уславлення любові, чуйності, щирості до місця, де народився, зробив перші кроки і вирушив по стежині життя.

Основна думка: кожна людина зажди пам’ятатиме батьківську хату і ніколи не забуде стежину до неї.

Жанр: пісня.

Композиція:

Твір складається з чотирьох куплетів по чотири рядки. Кожне слово, речення, строфа так емоційно навантажені, таку глибоку думку збуджують у читача, так окрилюють душу, що ані слова, ані віршованого рядка чи інтонації замінити не можна. На глибокі роздуми спонукає цей так просто й майстерно скомпонований вірш. Поезія — внутрішній монолог ліричного героя. 

Стежина… Кожен пов’язує її з чимось своїм, дуже важливим. Кожен її пам’ятає – чи ту, по якій ступав перші кроки, чи ту, по якій ідеш щодня. Вона у кожного своя. І цю стежину треба пройти так, щоб, озирнувшись назад, не соромно було за пройдений шлях. Ця стежка веде кожного у широкий світ. До неї можна повернутися тільки у спогадах, бо дитинство не повертається.

Тож нехай ваша стежина буде світлою і рівною, і незмінним залишається почуття вдячності рідному дому, отчому порогу.

Домашнє завдання: напишіть коротке есе на тему: моя найважливіша стежина.  Надсилайте на svatkosvitlana@gmail.com

Використано матеріали:
https://vseosvita.ua/