9 клас, зарубіжна література, урок 08.05.2020

Р.Д. Бредбері, "451 градус за Фаренгейтом",  Тема знецінення культури, провідн мотиви твору - книги, читання, пожежі, тотального контролю, інакомислення.

Книга – одне з найбільших чудес, створене людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, всю свою мудрість вони довірили саме книгам. Адже вони відкривають нам навколишній світ, допомагають уявити минуле та заглянути в майбутнє. Коли ж людина припиняє читати - вона перестає мислити.

«451° за Фаренгейтом» - це книга, що описує життя людей постіндустріального суспільства, де панує повний контроль суспільства урядом. Читання книг – це найбільший кримінальний злочин, який безпощадно карається державою, а пожежники, покликані розпалювати вогонь. 451° за Фаренгейтом – температура, за якої горить папір – температура суспільного настрою та сердець мешканців антиінтелектуального світу. Саме таким постає життя людей майбутнього на сторінках роману Рея Бредбері. Думати, до речі, заборонено також. І, схоже, уряд країни досяг би своєї мети, змусивши націю відмовитися від усіх знань і почуттів, якби не пожежник, внутрішня свобода якого сягнула вище термометра за Фаренгейтом.

Із минулого звертаємо погляд до майбутнього. Над можливими розбіжностями розвитку людства у майбутньому замислювалося й замислюється багато людей. Одні письменники змальовували майбутнє як рай на землі, перемогу розуму, справедливості й технічного прогресу, інші — як загальну деградацію внаслідок надрозвитку техніки, глобальних катастроф, війн або втручання космічних прибульців. Письменник Рей Дуґлас Бредбері, з творчістю якого ви вперше ознайомилися в 6-му класі (за новелою «Усмішка»), належить до останніх. І не тому, що він песиміст: просто митець вважає своїм обов’язком застерегти людство від фатальних помилок, він подає надію, що кожне молоде покоління буде обачнішим, розумнішим, духовнішим за попереднє.

Прочитайте короткий зміст твору:

Події роману «451 градус за Фаренгейтом» розгортаються в недалекому майбутньому (або в теперішньому, бо Рей Бредбері писав роман у 1950-і). Тільки недавно закінчилася атомна війна, але патрульні бомбардувальники продовжують літати над містом. Уряд вирішив, що людей треба приборкати: вони не повинні багато думати, а лише працювати і веселитися. Людей поступово перетворюють у зомбі, вони ні про що не розмовляють між собою, не гуляють по вулицях, ненавидять своїх дітей. В моду входить дивитися телевізор (так звані «вітальні», де всі стіни є величезними телевізорами) і на величезній швидкості їздити по місту на реактивних машинах. У країні забороняють будь-які книги як пропаганду вільнодумства, а пожежників перекваліфікують і їх головною турботою стає приїжджати до порушника додому і спалювати книги разом з будинком. Головний герой Гай Монтег якраз і є пожежником і спалює книги по всій країні. Одного разу Монтег повертався додому з роботи і зустрічає на вулиці свою дивакувату сусідку Клариссу. Вона говорила дивовижні речі про красу зірок, шелест листя і так далі. Але в підсумку вона сподобалася Монтегу і він став прислухатися до неї, він почав дивитися на речі по-іншому. Через пару днів Монтег дізнався, що Клариссу на смерть збив автомобіль і її сім’я поїхала. В цей же час загін пожежників викликали палити книги в один будинок, в якому господиня відмовилася виходити на вулицю. В результаті будинок спалили разом з жінкою, яка перед смертю цитувала книги. Монтег потайки прихопив з її будинку книгу. Після цих випадків Гай задумався про свою роботу, книги. Він сказав дружині Мілдред, щоб та зателефонувала на його роботу і сказала про те, що чоловік захворів. Але несподівано до них в гості прийшов начальник Монтега Бітті. Він запідозрив, що Гай зберігає книги і почав розповідати, що в книгах немає нічого цікавого, вони лише шкодять. Після відходу начальника Монтег показав дружині всі свої книги (а зберігав він не одну). Мілдред почала панікувати і просити від них позбутися. Тоді Монтег узяв Біблію і пішов з дому. Він поїхав до старого Фабера, якого одного разу підловив в парку за читанням, але не здав його пожежним. Фабер тоді залишив йому свою адресу і тепер Монтег, не знаючи куди податися і з ким поговорити, приїхав до старого. Фабер вислухав Монтега і умовив його рятувати книги і виступати на боці бунтівників. Також Фабер дав Монтегу маленький приймач, який Гай помістив собі в вухо – за допомогою нього старий міг чути те, що відбувається навколо пожежника і розмовляти з ним. Монтег повернувся додому. В цей час до дружини прийшли подруги. Вони дивилися стіни в «вітальні», але Гай їх вимкнув і сказав «Давайте спілкуватися!». Від тупості подруг дружини Монтег почав виходити з себе. У підсумку він вихопив зі схованки книгу з віршами і почав їх читати. Фабер просив його цього не робити, але Гай не зупинявся. Дружина Мілдред спробувала все уявити подругам як жарт пожежників, але ті все-одно пішли по домівках і подзвонили в поліцію. Монтег, нічого не підозрюючи, поїхав на роботу. Він приніс одну з книг Бітті і сказав, що вкрав її і шкодує. Бітті похвалив його, сказавши, що всі колись так робили. Не забарився виклик і всі посідали в пожежну машину. Виявилося, що пожежники приїхали до будинку Монтега. Мілдред, опустивши очі, поїхала на таксі. Бітті дав Монтегу вогнемет і сказав, що б той сам спалив свої книги. Монтег озирнувся до Бітті і спалив його, вдарив двох своїх колег. Потім він спалив механічного пса, який був налаштований на запах Монтега. Гай вирішив втекти з міста. На дорозі його ледь не збила машина, по всім «каналам» країни показували погоню за ним, але він благополучно вибрався з міста і кинувся в річку. Монтег довго плив і, нарешті висадившись на берег, побачив багаття. Біля вогнища сиділи бродяги, які покликали Монтега і включили маленький телевізор. Там показували, як гонитва за Монтегом добігає кінця – вирішивши, що в воді злочинця шукати довго, поліція вибрала на вулиці прогулюється хлопця і, видавши його за Монтега, знищила за допомогою механічного пса. Люди похилого віку розповіли, що вони повсталі, і теж вирішили захищати книги. Кожен з людей похилого віку зберігає в голові якусь відому книгу або декілька її глав, щоб колись відтворити її. Ще Монтег дізнався, що знову почалася війна. Вранці мандрівники з Монтегом вирушили в дорогу подалі від міста. Але далеко вони відійти не встигли – на місто налетіли бомбардувальники і зрівняли його із землею. Мандрівники вижили, всі в пилу і крові, вони знову рушили в путь, несучи в голові кожен свою книгу і бажаючи змінити світ на краще.

Бредбері — письменник-гуманіст. Його хвилюють проблеми Добра і Зла, він вірить у людину, її духовність.

На сторінках своїх творів письменник прагне розгадати загадку життя, яке сприймає як найбільше диво. На його думку, воно «таке саме таємниче, як і смерть... упродовж двох тисячоліть філософи так і не змогли розгадати його».

Літературознавці вважають Бредбері неперевершеним майстром стилю. Сам письменник стверджує, що стиль — це правда, а правда — це також біблійна простота. Як автор, він правдивий у своєму бажанні достукатися до людських сердець, змусити їх замислитися над життям, щоб прийти до загальної гармонії.

Невдовзі після виходу роману «451° за Фаренгейтом» для Бредбері почалась злива нагород і премій, що супроводжувала Рея до останніх років життя. 1954 року — нагорода Національного інституту мистецтв і письменства. Двічі йому присуджували премію О. Генрі. Він був лауреатом медалі Національної книжної фундації, лауреатом Еммі за адаптацію оповідання «Дерево Геловіну». Йому присвячено зірку на голлівудській Алеї Слави, усього ж на рахунку Бредбері 8 нагород і 2 номінації в галузі кіно. 2000 року Бредбері здобув медаль Національної книжкової премії за підсумком усієї прижиттєвої творчості, 2004-го — Національну медаль мистецтв президента Дж. Буша, 2007-го — Пулітцерівську премію «за визначну, плідну і глибоко впливову кар’єру як незрівнянного автора наукової фантастики і фентезі».

Про свою "літературну сім'ю" Бредбері писав так: "Жуль Верн був моїм батьком, Уеллс—мудрим дядечком. Едгар Аллан По доводився мені двоюрідним братом; він, як кажан, постійно мешкав у нас на темному горищі. Флеш Гордон і Бак Роджерс—мої брати і товариші. Ось вам і вся моя рідня. …Ну, ким я ще міг стати, як не письменником-фантастом у такій сімейці."

Значно вплинула на долю письменника зустріч з однофамільцем, який підтримав його. Першим його видавцем був Уолтер Бредбері, який, власне, і запропонував  молодому письменникові об'єднати розрізнені оповідання в один цикл. Рей Бредбері назвав "Марсіанські хроніки" ненавмисним романом.

У 1971 році, після четвертої висадки людини  на Місяць, з ініціативи екіпажу "Аполлон-15" на місячну карту нанесли "Кратер Кульбаби". Ця подія присвячена Рею Бредбері — авторові роману "Вино з кульбаб".

"Я почав читати твори Достоєвського, коли мені було 20 років. З його книжок я дізнався, як треба писати романи і розповідати історії. Я читав й інших авторів, але, коли я був молодшим, Достоєвський був головним для мене."

Стосовно цифрових бібліотек. "Оцифрування саме по собі не є розв’язанням проблем, все залежить від того, яке застосування йому знаходять. Якщо це спонукає людей до читання, добре, якщо ні, навіщо воно потрібне? Сам я відмовився оцифрувати мої книжки. Я люблю брати книжку в руки, вдихати її запах, відчувати її, носити з собою. З комп’ютером це неможливо!"

Ще за життя Рей Бредбері вказав місце свого поховання – Вествудське кладовище на заході Лос-Анджелеса. Вибрав письменник і напис на надгробку:"Автор 451-го градуса за Фаренгейтом".

"Смерть – це форма розплати  з космосом за чудову розкіш побути живим".

Домашнє завдання: Як вважаєте, чи правий Р. Бредбері? Яким ви уявляєте світ через 200-300 років? відповіді надсилайте на svatkosvitlana@gmail.com

Використано матеріали:
https://naurok.com.ua/
https://dovidka.biz.ua/