9 клас, зарубіжна література, урок 29.04.2020
Ш. Алейхем, "Тев'є молочар". Народний гумор у творі. Сучасні інтерпретації твору.
Шолом-Алейхем, життєрадісний філософ, товариш знедолених і скривджених, прийшов у єврейську літературу саме тоді, коли це було необхідно. Ніхто не був так потрібний народу, як він. Це були тяжкі часи в житті єврейського народу: давались взнаки принизливі обмеження в правах, сумні події погромів, усіх турбувала «межа осілості». Тоді в одній із повістей і прозвучали слова незнищенного життєлюбця: «Ви знаєте, що автор цієї повісті за своїм характером меланхолік і віддає перевагу смішним історіям над сльозливими. Автор прощається з вами, добродушно сміючись і бажаючи вам, щоб і євреї, і всі люди на землі більше сміялись, ніж плакали. Сміятися корисно. лікарі радять сміятися». Це девіз, програма, декларація! Сміятися, сміятися, лікарі радять.
Письменник немарне називав Тев’є найулюбленішим з усіх створених ним літературних типів. А книга “Тев’є-молочар”, що складається із монологів Тев’є, звернених до самого Шолом-Алейхема, є, безперечно, найвідомішим твором Шолом-Алейхема.
Тев’є – напрочуд цільна особистість. Він простодушний і шляхетний, він розуміє людей і тонко відчуває красу рідної української природи, він завжди поводиться згідно зі своєю натурою і ніколи не грішить проти совісті. Тев'є звик “у поті чола свого” добувати собі хліб, і саме труд укріпив його дух, допоміг не схилятися перед труднощами, кривдами, злигоднями. Його воістину народний гумор, що часто-густо допомагає вистояти у трагічні моменти життя, вміщує в собі і перелицьовані цитати зі Священого Писання, і єврейський побутовий жарт та приказку, і українську сміховинку. Гумор Тев’є – це вираження народного оптимізму, свідчення життєздатності багатостраждального єврейського народу.
Тев’є має сім гарних, працьовитих, розумних дочок. По-різному склалися їхні долі. Старша Цейтл, не забажавши пов’язати свою долю зі старим заможним м’ясником Лейзером-Волфом, наполягає на шлюбові і одружується з бідним кравцем Мотлом, який згодом помирає від сухоти. Інша дочка Тев’є Годл закохується в революціонера Перчика і відправляється разом з ним у заслання в Сибір. Хава порушує заповіти батьків і виходить заміж за неєврея – писаря Федька, приймаючи християнство. За традиційними іудейськими уявленнями за такою дочкою необхідно було справляти траур. Але на самоті Тев’є спадає думка: "А що таке єврей і неєврей? І навіщо Бог створив євреїв і неєвреїв? А якщо вже створив і тих, і других, то чому вони мусять бути отакі роз'єднані, чому мусять ненавидіти один одного?.." Дочка Шпринца, яка закохалася в багатенького, але нікчемного і самозакоханого Арончика, втопилася, вражена його віроломством. Нещасливою є й доля кроткої Бейлки, що виходить заміж за багатія, якого не кохає, аби забезпечити батькові старість...
Отже, життя не щадить Тев’є та його дочок. Помирає дружина Тев’є Голда. А в довершення усіх злиднів євреїв виселяють за царським указом з їх рідного села, за “межу осідлості”. І разом з батьком і Цейтл добровільне вигнання збирається Хава: “де ми... там і вона буде. Наше вигнання – її вигнання...” Але навіть вигнаний з свого дому, з торбиною за плечима, Тев'є все ж таки не зломлений. Він звертається сам до себе "У дорогу, Тев'є..." Він вірить у життя, слухаючи пісню, яку співали Годл і Перчик перед відправкою на каторгу, і гордо вигукує: “Дочки Тев'є - ...так, це сила!” Сильний і сам Тев'є. Це сила велетня з народу, якого ніщо не може зламати.
Серед найвідоміших виконавців ролі Тев’є на сцені (у інсценізаціях твору Шолом-Алейхема, у трагікомедії Г.Горіна “Поминальна молитва”) – видатні актори Соломон Міхоелс, Мар’ян Крушельницький, Михайло Ульянов, Євгеній Леонов, Богдан Ступка.
Перегляньте фрагмент вистави:
Найвідоміші театрльні постановки твору
1) П’єса Григорія Горіна «Поминальна молитва» за творами Шолом-Алейхема за часів СРСР була візитівкою Московського театру Ленком. Роль Тев’є в цій п’єсі виконували Євген Леонов і Михайло Ульянов у Ленкомі, Богдан Ступка — у Театрі імені Івана Франка у Києві.
Центральний персонаж вистави — Тев’є-молочар — надзвичайно цілісний образ. Батько п’ятьох доньок мріє про те, щоб доля була прихильною до них та обігріла їх своїми найтеплішими променями. Але Бог, з яким Тев’є по-своєму і не без притаманної йому іронії так часто спілкується, хоче іншого. Доля доньок мо- лочара не поспішає бути до них надто привітною: старша донька Цейтл нехтує сватанням багатого м’ясника Лейзера і виходить заміж за бідного й немічного, але любого їй шевця; Годл закохується в революціонера Перчика і вирушає разом із ним на заслання до Сибіру; третя донька — Хава одружується із православним українцем і зрікається своєї віри. Проте сила батьківської любові перемагає все, і батько сприймає вибір кожної доньки. У такий спосіб порушено вічну проблему батьків і дітей, які по-різному розуміють сенс життя та щастя.
У виставі «Тев’є-молочар» розкрито теми, близькі нам усім: щастя, кохання, пошук Бога і свого місця у цьому шаленому світі. Тут удосталь і сміху, і сліз, і злету щастя, і жаху трагедії — трагедії не лише єврейського народу (століттями зневаженого та гнаного звідусіль, проте нескореного, відданого своїм національним традиціям і. власному гонору, можливо, не завжди доречному), а й загальнолюдської.
Так, про цю постановку можна говорити багато, та все одно неможливо передати словами усього шарму й майстерності акторів,
режисера, автора п’єси і, певна річ, головного винуватця компліментів — Шолом-Алейхема.
2) Для того щоб донести до глядача власний погляд на цей твір, потрібно мати певну сміливість. У Київському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. П. К. Саксаганського такі сміливці знайшлися: режисер Тарас Мазур, виконавці головних ролей Іван Калініченко, Лідія Дяченко, Людмила Мерва (проте слід зазначити, що у постановці саксаганців немає маленьких ролей: кожен виконавець відпрацьовує на всі 100!). ідеєю бажаного та недосяжного сповнено всі події вистави, написаної в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору й дотепу. і, звісно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя...
«Тев’є-молочара» Тараса Мазура слід дивитися і складати про виставу власну думку — так, як мають власне бачення режисер і задіяні у виставі актори.
Саме «Тев’є-молочар» — вистава, завдяки якій Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П. К. Саксаганського здобув високе звання академічного.
3) Постановка вистави «Тев’є-тевель» за п’єсою Г. Горіна «Поминальна молитва» Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка з Богданом Ступкою у ролі Тев’є з грудня 1989-го до 2012 р. викликала захват глядачів (після смерті виконавця головної ролі Б. С. Ступки у театрі пропонують відеопоказ цієї вистави).
У центрі постановки — трагічна історія Тев’є, який усіма своїми силами намагається зберегти традиційний устрій життя, який розвалюють звідусіль. Він не здатний протистояти ані царському правлінню, ані випадкам долі. Держава вирішує за нього, де він має жити, дочки самостійно обирають чоловіків, помирає дружина. Проте залишається головне — чистота людських взаємин. Шлях Тев’є — шлях страждань, помилок і прозрінь. Це шлях кожної людини, який веде у вічність.
Надзвичайно глибокий, філософський зміст, із витонченим гумором і дотепно соковитими афоризмами створює трагікомічний жанр вистави, у якій міцно переплелися і сміх, і сльози, і любов. Ви смієтеся і плачете над долею героїв і тільки потім розумієте, що тепер інакше ставитеся до життя. Вистава приносить розуміння того, що незалежно від віри і національності люди шукають щастя, свого місця в житті і, зрештою, що у світі немає нічого дорожчого за людське життя.
Повторіть пройдений матеріал і опрацюйте картки:
Коментарі
Дописати коментар