9 клас, зарубіжна література, урок 03.04.2020

квітня 02, 2020

Б. ШОУ «ПІГМАЛІОН»: ІДЕЇ ОДУХОТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ ТА ЖИТТЯ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА, ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ, РОЗВИТКУ МОВИ

Твір Б. Шоу «Пігмаліон» побудований на суцільних парадоксах. Згадаймо звернення Гіггінса до Елізи: «І обійдусь. Без усіх обійдуся. Я маю свою власну душу — мою іскру божественного вогню. Але (з несподіваним смиренням) мені бракуватиме вас, ЕЛІЗО. (Сідає біля неї на отоманку.) Мене дечого навчили ваші ідіотські ідеї — признаюся в цьому покірливо і вдячно. А ще я звик до вашого голосу й вигляду. Вони мені, як-не-як, подобаються». Гіггінс узявся навчати дівчину — та сам опинився в ролі учня, був байдужим до жінок і чужих почуттів — та майже закохався. Проте в Елізи зовсім інший шлях, ніж у Попелюшки... Про це поговоримо сьогодні на уроці.

У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так просто не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він просто виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами.

Б. Шоу поділяв персонажів своїх творів на філістерів (самовдоволені й обмежені люди з вузьким міщанським світоглядом і поведінкою ханжів), ідеалістів (які живуть фальшивими ідеалами) та реалістів (що скептично поглядають на світ і оригінально мислять, добре розуміють хвороби й вади світу, але ці знання не позбавляють їх прагнення покращити цей світ). На думку драматурга, співвідношення цих героїв у його п’‎єсах є таким: 700 філістерів, 299 ідеалістів та 1 реаліст.

Автор утручається в дію: подає розгорнуті коментарі, ремарки, передмови, післямови, режисерські поради акторам, діалоги автора й читачів тощо — усе це використано для підсилення, вияскравлення головних ідейний зіткнень твору, дискутування із глядачем (читачем). Відчувається своєрідна данина захопленню епічною творчістю — на початку творчого шляху Шоу спробував свої сили у романістиці.

Занотуйте у зошити і запам'ятайте:

1)Жанр п'єси Дж. Б. Шоу «Пігмаліон»

Роман у п’‎яти діях

Епос

Драма

■ Опис героїв;

■ поширені пояснення;

■ увага до психологічного стану персонажів;

■ наявність авторської оцінки

■ Діалогічна структура;

■ наявність ремарок;

■ «режисерська драматургія» (автор зазначив кожний сценічний рухгероїв)

2) Особливості поетики п’‎єси «Пігмаліон»

■ Основні художні засоби — парадокси й дискусії.

■ Засоби комічного поєднано з реальним трагізмом буття суспільства та духовно багатої людини, якій не було місця в тогочасному світі.

■ Найбільший парадокс — це людина.

Проаналізуйте:

Порівняння образів Гіггінса із п'єси Дж. Б. Шоу та Пігмаліона з давньогрецького міфу

Професор Гіггінс

■ Навчав Елізу правильної вимови, допоміг зрозуміти світ мистецтва;

■ Еліза майже нічого не змінила в поглядах професора, а він незбирався змінюватися сам;

■ він не почувався відповідальним за долю Елізи, його захоплюваливищі ідеї, результат експерименту

Пігмаліон

■ Створив Галатею та закохався в неї;

■ Галатея змінила Пігмаліона, її краса розбудила в його душі кохання;

■ почувався відповідальним за створену ним красу

Висновок. Твір «Пігмаліон» Дж. Б. Шоу — не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси та свободи

Збереження незалежності — ось що Бернард Шоу вважав головним для кожної людини, чи то чоловік або жінка, чи то герцог або сміттяр. Тому для нього щасливий фінал — це не весільний марш, а жорстоке прощання, що залишає кожній зі сторін право на подальший саморозвиток без стороннього втручання. Автор усіляко підкреслює, що на початку твору квіткарка перебуває на найнижчій стадії духовного розвитку. Еліза Дулитл — типова дівчина кокні, тобто найбідніша та найменш освічена мешканка Лондону, яка розмовляє жахливою англійською. Але дівчині притаманні також привабливі риси, що є запорукою перевтілення її на витончену жінку: щирість, енергійність, природна моральність, які Еліза зберегла у лондонських нетрях. У дівчини є почуття власної гідності, що стали здоровою основою для будування характеру нової, гордої та сильної ЕЛІЗИ.