8 клас, зарубіжна література, урок 10.04.2020

Класицизм. Мольєр — майстер класицистичної комедії

Сміх — це зброя. Сміх — це здоров’я. Є ще багато тверджень про користь сміху, і всі вони справедливі. Письменники це добре усвідомили та віддавна використовували прийоми комічного у своїй творчості. Французький драматург Мольєр, що жив у епоху класицизму, із якою ми розпочинаємо ознайомлення сьогодні на уроці, також вирішив боротися з вадами людей і суспільства засобами сміху. У його героях вельможі впізнавали себе і, почуваючись осміяними, люто ненавиділи автора. Проте проста публіка отримувала величезне задоволення й уславлювала письменника.

1.  Перегляньте відеоурок:

https://www.youtube.com/watch?v=-S6X6rVAgEw 

2. Словникова робота (Записати в зошит основні визначення):

 Драма— один із літературних родів, який змальовує світ у формі дії; призначений здебільшого для сценічного втілення.

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній дійсності чи людині.

Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних сферах індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних загальнообов’язковим принципам чи встановленим ідеалам.

Сарказм — зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. Сарказм заснований не лише на посиленому контрасті між тим, що мається на увазі, і тим, що висловлюється, а й на безпосередньому навмисному оголенні того, про що йдеться. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий.

Гумор — доброзичливо-глузливе ставлення до чогось, спрямоване на викриття вад. Фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити. Основою гумору зазвичай є протиставлення кількох частин буття, вихоплених гумористом із контексту історичного розвитку. Різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах.

Іронія — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; прихована насмішка над явищем чи особою, про які говорять у позитивному чи навіть у захопленому тоні, маючи на увазі зовсім протилежне з метою насмішки над цим (явищем чи особою).

Визначальною своєрідністю драматичного твору є те, що майже весь текст — це розмова персонажів один із одним. У діалогах дійові особи обмінюються думками, виражають своє ставлення до предмета розмови, свої настрої та почуття. Свій монолог персонаж може звертати до глядача, до себе самого. У монологах персонажі висловлюють свої потаємні мрії, прагнення або розповідають про те, що сталося раніше, до початку дії, у п’єсі чи із плином дії, але за межами сцени. Ті слова в окремому висловлюванні одного персонажа, на які відповідає інший персонаж, називають реплікою. Діалогічна форма п’єс зумовлена тим, що вони призначені для сценічної вистави. Проте дійові особи п’єси не тільки говорять, а й щось роблять, певним чином поводяться. Єдність висловлювань та дії персонажів у драматичному творі нерозривні. Мова автора в п’єсі посідає невелике місце. Це список дійових осіб, описи вигляду сцени, імена персонажів перед їхніми висловлюванням. У списку дійових осіб зазначається, ким є кожен із персонажів, часом описується їхній зовнішній вигляд, розкриваються деякі риси характеру.

Під час вистави акти зазвичай розмежовують антрактами. У XVII ст. класицисти ввели обов’язкове розділення п’єси (трагедії) на 5 дій, або актів. Починаючи з XIX ст., кількість актів залежала від бажання автора.

Інтрига — спосіб організації подій за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів.

Ремарка — авторське пояснення у драматичному творі щодо умов та часу дії, зовнішнього вигляду та поведінки дійових осіб тощо. Ремарки виконують настановчу роль для режисерів і акторів, а читачам допомагають краще зрозуміти окремі сцени, епізоди, характери дійових осіб.

Першою важливою спробою сформулювати принципи класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим став теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Нікола Буало (1674), написаний після того, як літературний класицизм у Франції остаточно сформувався. Застосувавши до літератури філософський метод Декарта, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало встановив суворі межі для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку.

Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. Із раціоналізмом пов’язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця).

У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом було мовлення афористичне, понятійне, яке відповідало б засадам теорії трьох стилів. Для класицизму характерні аристократизм, орієнтування на вимоги та смаки вищих суспільних верств. Героями класицистичних творів були переважно люди аристократичного походження. Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважали античні: епопею, трагедію, дидактичну поему, оду, байку, сатиру. Практиками класицизму були передусім французькі письменники: поет Франсуа де Малерб; драматурги П’єр Корнель, Жан Расін, Мольєр; романістка мадам де Лафаєтт; письменники-афористи Франсуа де Ларошфуко, Жан де Лабрюєр; байкар Жан Лафонтен; пізніше — просвітителі Вольтер, Жан-Жак Руссо та ін.

Сама назва «класицизм» підкреслювала той факт, що представники напряму наслідували античну класику. Проте не слід забувати, що за часів Відродження також шанували античність. Відмінність у наслідуванні й відродженні античного мистецтва полягала в тому, що за часів Ренесансу цінувалося почуття, а класицисти, навпаки, віддавали перевагу розуму. Антична спадщина для митців-класицистів — це також певне мірило та взірець.

Завдання: опрацювати матеріал підручника про Мольєра, прочитати комедію "Міщанин -  шляхтич"