7 клас, зарубіжна література, урок 22.04.2020

Рюноске Акутагава - майстер японської новели. "Павутинка". Втілення ідеї про моральну справедливість у новелі.Філософський зміст твору.

Культура Японії є унікальною. Вона завжди сприймала досягнення інших цивілізацій, але при цьому завжди зберігала своєрідність. Це проявляється в дбайливому, уважному ставленні до мистецтва, історії країни, її природи, традицій та особливостей побуту. Японія — батьківщина класичного, найконсервативнішого театру у світі — Кабукі. До його трупи входять тільки чоловіки. Серед японців значно поширене мистецтво складання фігурок із паперу — оригамі. Одним із найвідоміших й одночасно наймолодших видів японських бойових мистецтв є дзюдо. Його праобразом уважається найдавніший вид бойового єдиноборства в обладунках. Із Японії до багатьох країн прийшло традиційне мистецтво аранжування квітів — ікебана. Дослівно це слово означає «квіти, які живуть». Постійний елемент ікебани — хризантеми, оскільки ці квіти є символом Японії.

Японці багато працюють, починаючи зі шкільних років. Після закінчення школи вони продовжують багато працювати, дотримуючись найсуворішої дисципліни й ніколи не відступаючи від норм ввічливості. Правила поведінки вимагають від них на всі прохання чи накази відповідати згодою і негайно виконувати їх. Основні релігії місцевих жителів — синтоїзм і буддизм. Дивна віротерпимість японців і їхня здатність синтезувати віру привели до мирного співіснування синтоїзму з буддизмом, що з’явився пізніше. Багато жителів Країни вранішнього сонця вважають себе прихильниками обох релігій. У цьому разі синтоїзм «відповідає» за земне життя, а буддизм — за потойбічне.

А ще Японія - батьківщина талановитих митців. І ця мелодія японського композитора Ясусі Акутаґави подібна до самого життя, сповненого гармонії музики і природи, і веде нас туди, де сіяє білосніжною вершиною красуня Фудзіяма, прозоре блакитне небо відкриває свій нескінечний купол, а ранковий вітер нечутно гуляє посеред заростей бамбука. Ця музика увібрала і любов композитора до своєї неповторної батьківщини, і її традиційні теми і мотиви. «Ми існуємо в деревах. Ми мешкаємо в мілких річечках. Ми живемо у вітерці, що проноситься над трояндами, у вечірніх сутінках, що спадають на стіни храму…» - писав його батько Рюноске Акутаґава, класик японської літератури

Майбутній композитор і диригент Ясусі Акутаґава народився у 1925 році, і майже одразу залишився без батька. У віці 35 років Рюноске Акутаґава - один із найвідоміших письменників Японії, його твори перекладають і читають у всьому світі. У нього є дім, сім’я, діти. Його читають, критикують, повчають, а він все одно у літературі йде своїм шляхом, на який став одного разу у 1914 р. Збірки його новел продовжують видаватися і продаватися. Здавалося у нього було все – не було лише одного: гармонії із самим собою. Виникає бажання обернутися і оцінити своє життя. Незадовго до самогубства Акутаґава напише: «Людське життя схоже на коробку сірників. Поводитися з нею серйозно – смішно. Поводитися з нею не серйозно – небезпечно». Як не парадоксально, саме в час творчих мук з’являються найкращі твори Акутаґава – це оповідання «В хащах», автобіографічна новела «Зубчасті колеса», повість-сповідь «Життя ідіота». Внутрішня напруга досягла кульмінації, коли письменника, який майже не вставав з-за робочого столу, почало мучити безсоння. Побороти його вдавалося, лише застосовуючи щоразу більші дози снодійного. Письменник уже не міг обходитись без вероналу, а сомнамбулічний стан, спричинений вживанням ліків, не полишав його навіть удень. Проте кожну мить, коли розум Акутагави прояснювався, він присвячував творчості. Навіть у день, коли письменник вирішив піти з життя, 24 липня 1927 року, у вікні кабінету допізна горіло світло – він працював над рукописом. Це був передсмертний «Лист другу», в якому Акутаґава написав наступне: «…Ще ніхто не описав достовірно психологію самогубця. Мабуть, це пояснюється недостатнім самолюбством самогубця або недостатнім психологічним інтересом до нього самого. В цьому своєму останньому листі я хочу повідомити, що є психологія самогубця…». А вранці Акутагаву Рюноске знайшли мертвим. Друзів та близьких його вчинок шокував, проте не здивував: останні кілька років життя він так багато говорив і писав про самогубство, що всі просто звикли до цього. Після довгих і болісних роздумів про спосіб і місце смерті письменник вирішив прийняти смертельну дозу снодійного… Хтозна, як склалося б життя Акутаґави Рюноске, якби не передчасна смерть. Можливо, з-під його пера на світ з’явилися б нові твори, не менш майстерні, ніж попередні. А може, письменник дійсно відчував, що натхнення до нього більше не прийде. Адже смерть його лякала менше, ніж творчість без натхнення. Давня мудрість говорить: «Шукай друзів, розмова з якими варта була би читання хорошої книги, і книг, читання яких варте було би розмови з філософом». Це можна сказати про твори Акутаґави. І сьогодні ми знайомимося саме з такою книгою – книгою, яка здатна схвилювати, заставити задуматися і осмислити сенс життя взагалі – це новела «Павутинка». Тема нашого уроку - «Утілення ідеї про моральну справедливість у новелі Рюноске Акутаґава «Павутинка».

Перегляньте відеоурок:

https://www.youtube.com/watch?v=-FAooAvK8GI&fbclid=IwAR1pEyV1C26B6pt0_X1VG5Q74tBDNVGFx137NYq9mpRDmrknoEbVbDxqpiU

Прочитайте скорочений зміст новели:

Одного ранку Будда бродив на самоті по берегу райського ставка. Він зупинився в роздумах і раптом побачив все, що відбувалося на дні лотосові ставка, що доходило до самих надр пекла. Там, внизу, товпилося безліч грішників. Погляд Будди впав на одного з них. Звали його Кандата, і був він розбійником: вбивав, грабував, підпалював, але все ж знайшовся у нього на рахунку одна добра справа. Якось раз в гущавині лісу він мало не наступив на крихітного павучка, але в останню мить йому стало шкода його і він прибрав ногу. Будда захотів винагородити розбійника за добру справу і врятувати його з безодні пекла. Побачивши райського павучка, Будда «підвісив прекрасну срібну нитку до зеленого, як нефрит, листу лотоса» і опустив її кінець у воду. Павутинка стала спускатися вниз, поки не досягла глибин пекла, де Кандата разом з іншими грішниками терпів люті муки в Озері крові. Раптом він підняв голову і почав вдивлятися в темряву. Він побачив, як з неба до нього спускається, поблискуючи тонким промінцем, срібна павутинка, немов побоюючись, як б її не помітили інші грішники. Кандата заплескав в долоні від радості. Схопившись за павутинку, він почав щосили дертися вгору – для досвідченого злодія це було справою звичною. Але від пекла до неба далеко, і Кандата втомився. Зупинившись перепочити, він глянув униз. Він піднявся так високо, що Озеро крові сховалося з очей, а вершина страшної Голкової гори була під ногами. Він радісно закричав: «Врятовано! Врятовано! », Але тут же зауважив, що багото грішників вхопилися за павутинку і піднімаються слідом за ним все вище і вище. Кандата злякався, що павутинка може порватися і він знову потрапить в пекло, і заволав, що це його павутинка і він нікому не дозволяє підніматися по ній. І тут павутинка, до того часу ціла і неушкоджена, з тріском лопнула якраз там, де за неї чіплявся Кандата, і він полетів вниз. «Стоячи на березі лотосового ставу, Будда бачив усе, що сталося…». «…Із засмученим лицем продовжив свою прогулянку».

Поміркуйте над питаннями. Чи погоджуєтесь ви з запропонованими відповідями?

- Де і коли відбуваються події, змальовані у творі? (У раю, вранці, біля лотосового ставу, крізь товщу води якого видно підземне царство, де є Голкова гора, Озеро крові, ріка Сандзу. Продовжуються в своєрідному порталі – Кандата піднімається по павутинці, падає в пекло. І закінчуються в раю, коли наближається полуднева пора).

- Чи можна точніше визначити час? Чому? ( Не можна, можливо, уже після завершення земного шляху Будди –і до сьогодення).

- Що дізналися про Буду із тексту? Прочитайте з твору. Як ці слова характеризують Будду? («Будда зупинився в роздумах». «Будда пригадав, що розбійник Кандата подарував одного разу життя павучкові, і захотів, якщо це можливо, врятувати грішника за одну лише цю добру справу». «На щастя, на очі потрапив павучок...». «Обережно взяв у руки найтоншу павутинку й опустив її кінець у воду між перлинно - білими лотосами». «Стоячи на березі лотосового ставу, Будда бачив усе, що сталося…». «…Із засмученим лицем продовжив свою прогулянку»).

- Зверніть увагу на слова: «якщо це можливо». Чому, на вашу думку, вони є в тексті? (У буддизмі є вчення про 6 локів (як рівнів існування , починаючи з раю і аж до пекла, де сказано, що грішникам із 6 локи допомогти практично неможливо. Єдиний шлях – вони самі можуть своїми вчинками і смиренністю врятуватися).

- Чому Будда вирішив допомогти Кандаті? Чому не комусь іншому? (Випадково: «трапилось так». Така авторська воля – спробувати допомогти Кандаті і показати, що і для нього можливе спасіння).

- Отже, Будда дає шанс кожному, незалежно від того, хто скільки грішив? Чому? ( На відміну від християнства, у буддизмі муки не вічні, завжди є можливість припинити страждання)

А тепер скажіть, коли це можливо? (Коли людина покається і смиренністю це доведе).